1 – Прочухан

День поволі згасав над тенісним полем, і хоч це означало кінець заробітку, хлопці "Швидких стріл" щиро раділи цьому. Їм цього й так вистачило! Ще з раннього вечора вони бігали тут за божевільними стрибаючими тенісовими м'ячами, зігнувши свої тіла в спекотному сонці, десять, сто, тисячу разів, аби якнайшвидше догодити своїм клієнтам.

І сьогодні тут було багато роботи! Майданчик завжди був заповнений ненажерливими гравцями, і хлопцям "Швидких стріл" пощастило, що їх, як збирачів м'ячів, перебрала одна компанія. Даремно за дротяною огорожею поля лютувала юрба хлопчаків, марно гукаючи новоприбулим дорослим гравцям:

"Візьми нас знову на збір м'ячів!" — "Вирвіть хлопців з кортів!" — "Їм потрібна година, щоб подати вам м'яча, ось побачите!" — "Ми швидші!" Хлопці "Швидких стріл" сьогодні жодного разу не залишилися без роботи. Таке рідко траплялося. Зазвичай тенісні поля опановували хлопці з найближчих околиць, з Дворів, і вони не дозволяли, щоб хтось з іншої частини міста заробляв, збираючи м'ячі. – Ми тут, біля кортів, мешкаємо, – завжди казав Тонда Плигал, захищаючи прибуткові інтереси придворних хлопчаків, – отож збирання м'ячів належить нам!

Хлопці, що мешкали за межами Дворця, хоч і сумнівалися в правильності цього погляду, але Тонда Плигал був чолов'яга, як гора, і твердив свій принцип кулаками, не намагаючись відмовити йому в його думці. Вони задовольнялися тим, що лише зрідка, коли випадково хтось із Дворецьких не встиг вчасно вийти на його місце, на мить, на одну гру.

Ми не охороняємо авторські права на зображення в романі. Тому, шановні юні друзі з України, пропонуємо вам хоча б погортати книжку про Швидкі стріли, де можна побачити ілюстрації Іржі Груся. З часом ми спробуємо вирішити ситуацію з картинками для веб-видання українською мовою. Наразі приносимо свої вибачення.
 

Nemáme autorská práva na obrázky z románu. Z tohoto důvodu vám, milí mladí přátelé z Ukrajiny, nabízíme alespoň listování knihou o Rychlých šípech, kde jsou ilustrace Jiřího Gruse vidět. Zkusíme časem nějak vyřešit situaci s obrázky pro webové vydání v ukrajinštině. Zatím se omlouváme.

Це було майже диво, що сьогодні "Швидкі стріли" зуміли зайняти всі три поля, які тут були. Увесь ранок після вчорашньої бурі був сирий і непривітний. Дворічних хлопців на майданчиках навіть не було. Вони знали, що ніхто не буде грати, і вони потрібні для збору м'ячів. Але незабаром після полудня раптом прояснилося, спалахнуло яскраве сонце, і "Швидкі me.стріли" саме дійшли до того, як на поле вийшла компанія дорослих гравців, яка заповнила всі три корти. Хлопці "Швидких стріл" були тут усі: Микола Душин, керівник цього хлопчачого клубу. Ярка Метелка, який виконував роль клубного гравця за пісенника, і Їндра Хойер, і Червоначек з Швидконогою.

Гравці їх розібрали. Шостий, наймолодший з гравців, збирав м'ячі сам. Кишеньки трусів втішно наповнювалися чесно вимазаними коронами, і з кожним новим наростаючим вигуком хлопців за парканом наростали вигуки. Це були хлопці з дворів, які втратили сьогодні свій заробіток, пропустивши прихід гравців. А що хлопці "Швидких стріл" залишалися на майданчиках і під час обміну гравцями, то їх не можна було викреслити з поля. Дворічани лише двічі поповнювали свої ряди шостим колектором.

— Не забирайтеся додому! — сердито кричав він Мірко в хвилину відпочинку гравців Тонда Плигал. — Ми вас влаштуємо!! Ви побачите!"

— Вам не минеться охоти ще коли-небудь прийти до Дворців, щоб збирати м'ячі! — гукнув інший дворецький.

А тепер сутінки минули, гравці закінчували, відходили, і "Швидким стрілам" мав настати кінець цієї стрибучої роботи та погроз за дротяним парканом.

Але хлопці не йшли за ним, чекаючи далі на "Швидкі стріли", як мисливці на свою здобич.

— Всі в роздягальню, — півголосом просичав Мірек своїм товаришам, а сам уже побіг до кабіни збирачів. Хлопці охоче кинулися за ним.

У повітрі панувала холодна вечірня тиша, сюди не влетів гамір жвавішої частини міста. І в цій тиші відчувалася небезпека, загроза. Дворічні хлопці за парканом тепер були зовсім мовчазні і навіть не намагалися прорватися за "Швидкими стрілами" на порожні поля. Але їх мовчання було бридкіше, ніж крики раніше, і їх майже до церемоніального очікування перед хвірткою майданчиків було страшно. — Сьогодні буде нелегко, — підбадьорливо всміхнувся Мірек у кабіні. – Вони чекають на нас! Вони не пішли!"

— Прорвемося, як і кілька разів! — вигукнув Генрі Хойер, і очі його войовничо заблищали. – Ми були в гірших умовах!

Мірко пригадав на мить сцену з минулих часів, коли Індра, який тоді майже не знав Мірека, врятував Ярку і його від розгнузданої орди Чорних Вершників, сховавши їх на подвір'ї у величезному ящику, за частку секунди до того, як Чорні вершники кинулися до Генріхового хреста. Тоді все обійшлося добре, а потім Індра став другом Мірко і Ярко, а згодом ще й Червоначек з Швидконогою. Так з'явився клуб "Швидких стріл". Але все це було давно, а зараз ситуація зовсім інша.

Червонощокий, з його необхідною червоною шапочкою, що дала йому ім'я, саме вже осаджував Індру:

— Не забувай, люба, що дикунів там майже п'ятдесят, а ми тут стрибали за м'ячиками цілий день, мов навіжені!

— Чі – п'ятдесят! – глузливо вигукнув Швидконогий, дивлячись на Червоненького. – Я завжди підозрював, що Червоняк не вміє рахувати! Якщо їх там десять, то це все! Страх засліпив тобі очі, сердешна, — додав він співчутливо, підставляючи Червоному його кашкет глибоко в лоба.

— Дивився і рахував! — урвав Ярка дражнилку, в якій так подобалися Швидконогий і Червоний. – Їх якраз тринадцять, коли ви хочете щось знати!

— Цілком достатньо для того, щоб нас унікально відшмагати, — сказав Мірек Душин.

— Мірку, — попросив тоді Спіді, — сьогодні буде якось кепсько. Забереш у мене гроші? Нехай вони стануть безпечнішими!»

— Я теж! Мені теж!» — поспішив Червоненя, і вже обидва вирахували свої зароблені сьогодні гроші. Микола прийняв їх. Так, у нього, мабуть, буде безпечніше. Він, найстарший і найсильніший з усіх, скоріше захистить себе від цього надміру.

— Ми могли б зателефонувати куратору, — сказав Червонощук, намагаючись не тремтіти від його голосу. – Він би вийшов з нами за огорожу, і ця орда, певне, не дозволила б нам тоді напасти!

Мірек тільки безнадійно похитав головою: — Ти ж добре знаєш, що старий Долішній більше бажає придворних хлопців, а нас не любить. У нього серед них двоє синів. Він волів би нас тут не бачити. Буде дуже приємно, якщо ми отримаємо збитки! 

А потім, — додав він майже урочисто, — не забувайте, що "Швидкі стріли" ніколи не кличуть дорослих людей на допомогу і самі вилізуть зі своїх каш!

— Авжеж, — лицемірно додав Спіді, хоча насправді він мав зовсім іншу думку про допомогу дорослих людей у скрутну хвилину.

— Гадаю, нам не залишається нічого іншого, — сказав Ярка, — як висипатися з хвіртки, як хлопчаки, коли в них останній день школи, і розбігтися на всі боки якнайшвидше. Кого спіймають, того й зловлять! Тринадцять проти п'яти все-таки потворна переступила і нікому її не побажаю!"

— Це, мабуть, найрозумніше, що ми зробимо, – схвально кивав Мірек. – Вони не знатимуть, до кого бігти раніше, і, сподіваюся, нам пощастить повернутися додому. Але тепер не гаймо часу! Адміністратор ще міг би замкнути дверцята майданчика, думаючи, що тут нікого немає, і тоді нам довелося б лізти через паркан". Під час цієї розмови хлопці взулися й одяглися. Генрі Хоєр і зараз не відмовлявся гарно причесати проділ у своєму жовтому волоссі, якому заздрили всі дівчата, а Ярка Метелка мимоволі спробував кілька боксерських вилазок проти невидимого ворога. Незабаром він стане занадто помітним! — А тепер до бою, — рішуче сказав Мірек.

Всі вийшли з кабіни, вибралися з дерев'яних роздягалень, всіляких барачків і лавок, що стояли за майданчиком, і попрямували до дверей.

За ними зчинився галас. Жоден із хлопців не пішов, а швидким стрілам здалося, що за дверцятами їх побільшало. Дехто прудко підводився з-під землі, жадібно підштовхуючись до хвіртки. Тонда Плигав найближчих хлопців владно відштовхнув і став перед хвірткою сам.

Хлопці "Швидких стріл" щодуху йшли до хвіртки. Першим пішов Микола Душин, гордий і спокійний. За його майже легкоатлетичною постаттю причаїлися Червонощокий і Швидконогий, готові кинутися перед дверцятами в різні боки і показати дворовим хлопцям найвищу бігову майстерність хлопців з Другого боку, як називали частину міста, населену "Швидкими стрілами". Ярка з Індрою замикали процесію. Але це не була б навіть Спіді, якби він витримав хвилинку мовчання, ні в кого не встрявати, тому, коли вони вже були за кілька кроків від дверцят, він примхливо гукнув на похмурі обличчя хлопців:

"Ага, джентльмени прийшли поздоровити нас — так — ох, ох, як це мило з вашого боку..." Мірек у розпачі обернувся до простодушного Спіді, адже ця мова була лише підливкою олії у вогонь, але перш ніж він міг щось сказати, ще вмочив Червоненького, який з майстерно удаваним розчаруванням сказав:

— А його… Де ваша музика? А святкового оратора?"

Мабуть, ці зауваження й справді були не дуже погані. Але запаленим Дворецьким вистачило, щоб вразити, як іскра в пороховій кімнаті.

Перед дверима пролунав рев, за який не соромно було б і череди бабуїнів. Дверцята відчинилися, високий дротяний паркан здригнувся, і кілька дворецьких, між ними Тонда Пливло, ввірвалися в поле Швидких назустріч.

Микола Душин втратив розуміння інших. Він приймав удари, як чоловік, багатьох сам роздавав і намагався з потоком на нього, сапаючи хлопчаків, щодуху випливати через хвіртку, на вільну вулицю. А там уже якось піде. Про Ярка він не боявся, він сильний і спритний хлопець. Також і Їндра Хойер, хоч і молодша, дещо спокушає. Але ці два плантатори Червоногаряк і Швидконога, які своєю огидною ротальністю зовсім нетактовно й передчасно отут те пекло, непокоїли його.

Швидконосниця тим часом уже ступила кілька кроків за хвіртку, але саме тоді, коли він хотів довести, що в неї справді гостре ім'я, його потягли назад кілька рук, і він ледве встиг зойкнути своє перелякане "їжак, манкоте..." Нерівний бій почався з усієї сили лише перед дротяним парканом. Це не був клубок — це були маси тіл, що б'ють, здавалося б, без мети навколо себе, і тільки втаємничений міг би зрозуміти, хто нападник, а хто нападник.

Це тривало недовго, але все ж таки це був справжній удар, якого тут дістали Швидкі Стріли. Удари, отримані Дворецькими, були дозволені при порівнянні зі "Швидкими стрілами".

— Я вам дам урочистого оратора! Ось і музика! Вітати можете самі! – почули хлопці "Швидких стріл" крізь ревіння вигуки Тонду "Пливла". Мірек і Ярка проклали собі шлях до відступу тільки тоді, коли побачили, що інші троє хлопців вже тікають на Другий бік. Було ще кілька пострілів і погроз — і тоді площа перед парканом зникла.

Обидва хлопці зустрілися з Індрою, Швидконогою і Червоненьким аж на одній з вулиць на іншому боці.

— Ми це отримали! Один нуль для дворян! Батальйони до половини жорди! — горлав їм нездара Швидконогий, хоч на ліве око він майже не бачив, як вони затікали. Він усіх заразив своїм добрим настроєм, тільки Мірек не сміявся. Він був злий, як ніколи раніше. Не для того, щоб бити! Він умів терпіти поразку! Але причина не здавалася йому виправданою. Я збираю м'ячі на майданчику не може бути привілеєм лише деяких хлопців — і то тільки тому, що вони, можливо, живуть на цих майданчиках. Яка б це була справедливість!

Мірек подумки все більше і більше тішився. Його вдача, пряма й справедлива, не зносила такої кривди.

— Чого ти мовчиш, Мірку? — тихо спитав Індра Хоєр.

— Може, в тебе навіть різдвяний настрій? — напав Червоначек, але Ярка Метелка дав йому знак збоку, щоб краще мовчав. Адже «нічний настрій», це означало нарікання, нудьгу, гнів з іншими — адже Мірек був далекий від усього цього.

— Сьогодні зі мною, мабуть, уже не буде розваг, — трохи запально сказав Мірек, силкуючись усміхнутися. – Але завтра ми розповімо більше. Приходьте всі в клуб о п'ятій вечора. А тепер – додому! Вже пізно, і вдома може бути продовження того, від чого ми втекли з дворів!"

Хлопці розійшлися, і темрява милосердно вкрила розгром "Швидких стріл".

Продовження тут.